Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 05 грудня 2018 року залишив без змін рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року про відмову у задоволенні позову.
Так, у серпні 2015 року позивачка, що діє в інтересах її малолітнього сина, звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними договір іпотеки та договори про внесення змін до іпотечного договору та застосувати наслідки нікчемних правочинів.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 червня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено (веб-адреса рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reestr.court.gov.ua/Review/58024697 ).
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу позивачки відхилено, а рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 червня 2016 року залишено без змін (веб-адреса ухвали у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reestr.court.gov.ua/Review/59770375 ).
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу.
Верховний Суд, постановляючи 05 грудня 2018 року постанову про залишення касаційного скарги без задоволення, а судових рішень судів попередній інстанцій без змін, зазначив наступне (веб-адреса рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reestr.court.gov.ua/Review/78529091 ).
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.
Установивши, що неповнолітня дитина, як на час укладення його матір'ю договору іпотеки, так і до цього часу не має права власності на квартиру; при наданні банку документів про права дитини на житло, яке є предметом іпотеки, позивачка як іпотекодавець не повідомила банк щодо проживання в квартирі малолітньої дитини, суд першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки його укладення не призвело до зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітньої дитини на користування житлом.
Колегія суддів погодилася із висновками судів про те, що неповнолітній син позивачки набув права користування спірним житлом як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок судів про те, що відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Прес-секретар суду
_03_03.png)
