Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Історична довідка
У сиву-пресиву давнину силами природи утворилася справжня міжгірська улоговина між Полонинським і Вігорлато-Гутинським хребтами, закрита з півночі і півдня високими горами. За свій порівняно теплий і сухий клімат вона стала освоюватись людьми ще з кам’яного віку.
В околицях Перечина відкрито археологічні знахідки кам’яного, середнього кам’яного віків, могильники мідного і ранньозалізного віків в урочищах Гори, Сімерські Березини та ін. Варто прислухатися і до народних переказів, що оповідають: первісні мисливці оселялися на віддалених лісових галявинах гори Плішка, урочищах Ясіня, Кодабини.
Задокументована історія Перечина починається ХІІІ ст. Вперше в 1399 році Перечин згадується у латинському тексті як „terradominiaPereche” (землеволодіння Переча) як населений пункт, що входить до складу Ужгородської домініїДругетів.
Існують протилежні думки про назву Перечина: від прізвища землевласника -магната Переча, перетину доріг та злиття рік Уж і Тур’я, дехто – від слова „перечити” (спірні судові питання про землеволодіння між перечницями і сімерянами), або ж від слова „перечиняти” – заново перебудовувати. Існує ще одна версія з приводу цього: здавна село поділяли на дві половини – „верхній і нижній кінець”. Останню частину іменували прашницею, тобто висушеним болотом. Саме прашниця давала знати дозорним Невицького замку про наближення ворожої кінноти здійнятою пилюкою – „перич” (спершу) сповіщало про небезпеку. Як би там не було, ймення села явно слов’янського походження.
В XVI—XVII ст. ст. Перечин у складі Ужанської жупи входив до Імперії Габсбургів. У другій половині XIX ст. містечко, як і все історичне Закарпаття, входило до складу Австро-Угорщини; на початку XX ст. стало центром Перечинського округу (повіту) у складі Ужанської жупи. З 1919 р. по 1939-й — у складі першої Чехо-Словацької республіки. Протягом 1939—1944 р.р. перебувало під окупаційним режимом хортиської Угорщини. Від жовтня 1944 р. по червень 1945-го — у складі державного утворення Закарпатська Україна. Надалі Перечин, як і всі закарпатські землі, аж до 1991 року входив до Української РСР у складі СРСР. З 1991 року — у складі Закарпатської області в незалежній Українській державі.
У 1947 році Перечин набув статусу селища і районного центру, а статус міста – з 2004 року (постанова Верховної Ради України № 1592-IV від 04 березня 2004 року).
Впродовж XIX ст. поселення користувалося гербом: поле герба дводільне горизонтально; у верхній частині — мурована церква, обсаджена з боків деревами; у нижній частині — селянин, що випалює в печі вапно. Герб фігурує на печатках, датованих 1823 і 1877 рр.
Сучасний прапор і герб Перечина затверджено в 1999 році. На гербі зображено дерево, що вкоренилося в ґрунт, рік першої згадки про місто (1399), а також сині смужечки річок Ужа і Тур'ї, русла яких зливаються на території міста.
У період з моменту визволення від німецької окупації до 1947 року найвищим органом державної влади в Закарпатській Україні була Народна Рада Закарпатської України, обрана наприкінці листопада 1944 року Народна Рада видавала декрети, постанови і розпорядження. Ці акти стосувалися всіх галузей господарства, всіх аспектів суспільного життя Закарпатської України. Підписані правові акти вступали в силу з дня їх опублікування у спеціальному друкованому органі Народної Ради – Віснику Народної Ради Закарпатської України. Вісник виходив з жовтня 1944 року по січень 1946 року, до часу, коли Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Закарпатська область у складі УРСР, і на територію Закарпаття поширилось законодавство УРСР.
Для захисту завоювань народної влади були створені правоохоронні органи: міліція, суд, народна адвокатура, юридичні консультації, державні нотаріальні контори.
Так, Спеціальний суд Закарпатської України при Народній Раді засновано Декретом №22 від 18 грудня 1944 року. Завданням суду було здійснювати охорону нових демократичних порядків і вести боротьбу з державними злочинами як найбільш небезпечними для народного демократичного ладу. Цим декретом були позбавлені чинності всі закони і розпорядження, які діяли на Закарпатті до встановлення народної влади. Спеціальний суд складався з обраних Народною Радою голови, заступника голови і членів суду. Його вироки вважалися остаточними, але смертні вироки потребували затвердження Народною Радою.
На підставі Декрету №33 від 12 січня 1945 р. у всіх округах і містах Закарпаття були створені народні суди, що обиралися відповідними Народними комітетами і затверджувалися Народною Радою строком на три роки. Згідно з декретом всі справи розглядалися в народному суді з участю народних засідателів, що, як новий демократичний принцип організації дійсно народного суду, мало надзвичайно велике значення. Вищою судовою інстанцією встановлювався Вищий народний суд, який обирала Народна рада. Порядок діяльності Народних судів регулювався Тимчасовою інструкцією в кримінальних справах і Тимчасовою інструкцією в цивільних справах. Обидві інструкції були затверджені Народною Радою Закарпатської України 22 січня 1945 року і на той час заміняли процесуальні кодекси.
Народний суд в Перечині розпочав свою робочу діяльність 06 лютого 1945 року і розмістився в будинку, який побудований наприкінці ХІХ століття.
До 1948 року судді призначалися райвиконкомами, а з 1948 року обиралися трудящими на основі загального виборчого права.
Першим головою народного суду в Перечинському окрузі став – МілесЛюдвигЛюдвигович, який на даній посаді пропрацював з 06 лютого 1945 року до січня 1946 року.
З січня по липень 1946 року головою народного суду в Перечині був Іван Михайлович Данилич, а народним суддею – Іван Крайник.
З липня по грудень 1946 року народний суддя в Перечині– Станко Михайло Васильович.
З січня 1947 року по грудень 1957 року народним суддею Народного суду Перечинської округи був обраний Желізка Іван Петрович.
Згідно виборчого бюлетеня по виборах народних засідателів Народного суду Перечинського округу Закарпатської області Української РСР від 30 січня 1949 року, народними засідателями обрані:
В період з грудня 1957 року по 1995 рік в документальних джерелах зазначається народний суддяМаріаш Іван Михайлович, який неодноразово переобирався суддею та був головою Перечинського народного суду.
Разом з Маріашем І.М. у суді працювали:
- суддя ЛизанецьПетро Михайлович (з 18 травня 1993 року);
- суддя Поліщук Світлана Володимирівна (з 28 квітня 1995 року);
- голова ради народних засідателів Білак М.В.;
- народні засідателі: Іваньо Іван Васильович, Бурдзьо Іван Миколайович, які також виконували обов’язки на час відсутності народного судді та багато інших;
- секретар суду Головей Марія Василівна( 1973 – 1980 р.р.);
- секретар судових засідань Гапак Віра Юріївна;
- судовий виконавець Станко М.М.(прийнятий у 1971 році);
- діловод – машиніст ШикулаЙолана Михайлівна (1974 - 1975 р.р., а з 1979 року – судовий виконавець);
- кур’єр Кидора Марія Федорівна (1972- 1979 р.р.);
- діловод-друкарка Пірош І.Ю.;
- техробітник Діянич Ю.Ю. (закріплений з 19 лютого 1979року за автомобілем «Волга» М21 №10-52 ЗАТ).
У 1972 році введений в експлуатацію новий будинок Правосуддя на пл. Народній, №15 у м. Перечин.
З березня 1996 року по 14 листопада 2000 року головою Перечинського районного суду Закарпатської області працювала Поліщук Світлана Володимирівна.
_03_03.png)
